У загальному хорі крила- тих співаків вирізняється чорний дрізд - довгодзьобий, великоокий, чий мінорно-флейтовий голос, коли спалахне світанкова чи вечорова зоря, зачарує кожного, хто вміє слухати пташині переливи. Співає самець весною і в першій половині літа, допоки другий виводок пташенят не вилетить з гнізда. Цей птах трохи більший за шпака, та видовжене тіло і довгий хвіст роблять його візуально більшим, ніж є насправді. Самка чорного дрозда - бура, знизу зі світлуватим відтінком, молоді птахи - темно-бурі, пір'я на грудях і зоб - із рудуватими вкрапленнями та плямами такого ж забарвлення. Ще десь на початку 70-их років минулого століття орнітологи вважали чорного дрозда перелітним птахом, що повертається на отчу землю з теплих країв на початку квітня і навіть пізніше. Справді, в цю пору, коли вже розкішно цвіли анемони дібровні, весноцвіт, медунки голос чорного дрозда можна було почути в глибині лісу. Десь ближче до міста чи села його годі було помітити, бо на той час еконішею цього різновиду дроздів був ліс. А нині?! Цей крилатий красень, що поширений по всій Європі, пристосовуючись до природно-кліматичних змін у довкіллі, пов'язаних із глобальним потеплінням, як кажуть, міняє свій характер, спосіб життя. Але це найперше помітив не вдома, а гостюючи в Словаччині. Навіть здивувало, що в сусідній країні дрозди в літню спеку бігають… по розпеченому асфальті автострад, підбираючи комах, без найменшого побоювання ховаються від палючого сонця в затінку крон молодих лип та червоної горобини обабіч міських тротуарів. А вечорами так співають у скверах та парках, що теплієш душею. …Минулого літа ще необлітане пташеня чорного дрозда розтолочив легковик на шосе в Старому Самборі. До того не раз бачив пару лісових пернатих у міському лісопарку та затишному садку неподалік нашого будинку. На черешнях, де пломеніли дозрілі ягоди, не раз чорні дрозди влаштовували "солодкі сніданки". А восени помітив їх і в кронах фруктових дерев - яблунь та груш. Певно, і їхніми соковитими плодами не нехтують ці птахи. Виводили чорні дрозди потомство неподалік - у чагарнику. Чи то вони, чи вже їхні нащадки згодом адаптувалися суто в міському середовищі. Дехто з орнітологів-науковців, насамперед Михайло Воїнственський, твердять, що існує окрема "урбаністична" популяція чорних дроздів. А звідки її коріння? На моє переконання, що опирається на багаторічні особисті спостереження за орнітофауною, "урбанізація" цих пернатих лісового походження, міграція відбувалися протягом тривалого періоду. Можливо, нестача кормів у лісових урочищах чи нещадна вирубка деревостоїв, інші обставини спонукали певну частину чорних дроздів, як й інших пернатих, переселитися поруч із людиною, тобто стати синантропами. Зазнавши складних метаморфоз, на сьогодні міський чорний дрізд "характером" далеко не схожий на єдинокровного лісового брата. Він не полохливий, дуже довірливий, хоча й собі на шкоду. Цієї холодної та дуже сніжної зими в передгір'ї Карпат чорних дроздів, зіщулених, малорухомих, можна було побачити зранку… біля ящиків зі сміттям. Тут вони шукали порятунку від голодної смерті. Як і горобці, вівсянки, синиці. …Підходжу майже впритул до чорного дрозда, що тремтить у холоднечу на втрамбованому снігу. Кидаю йому вогнисті кульки калини, та він не бере їх. Зате збирає чи то крихти хліба, чи крупинки розсипаного комбікорму. - О, бідолаха, що він тут робить? Та це ж лісовий дрізд! - додав знайомий птахолюб, що спостерігав, як намагаюсь допомогти зголоднілому чорнявцю. - Стою, а під ногами чорний дрізд дзьобає покладене яблуко, - каже дбайлива господиня Марія зі сусідньої комуналки, що всю зиму турбується про крилатих міських мешканців. Влітку цей птах із доброго десятка різновидів дрозда живиться різними комахами, червами, іншими безхребетними, серед яких - ціле гроно шкідників лісу та саду. Напровесні, коли зійдуть сніги, жовтодзьобі в опалому запрілому листі під кущами й деревами шукають поживу. Восени, як і шпаки, провисають на кетягах чорної бузини. Якщо крапчасті дрозди пізно восени й на початку зими, коли погіршаться погодні умови, зграями кружляють у посивілому небі, намагаючись прорватися на Закарпаття чи далі на Південь, то їхні чорні побратими, твердо осілі синантропи, не зраджують "акваторії", де влітку виводили пташенят. До речі, на території України чорні дрозди гніздують майже скрізь. Не лише в листяних і мішаних лісах, а вже й у міських парках, скверах та садах. Гнізда мостять на деревах та кущах, іноді дуже низько над землею. Виводять пташенят двічі. У весняній і ранньолітній кладках - 5-7 зеленкувато-плямистих яєць. Коли побував у Словаччині, зрозумів, що в тамтешніх дендраріях, лісопарках, інших зелених оазисах для чорного дрозда та інших крилатих пілігримів створені оптимальні умови для гніздування. Тому їх тут так багато. У нас птахи-синантропи, зокрема чорний дрізд, який змінив свою етологію в бік зближення з людиною, почуваються не завжди комфортно. В забрудненому зеленому храмі і навесні, і влітку, в час тиші, в природі - парках, скверах - чути людські голоси, часто п'яні. А якщо до цього додати табуни бродячих котів і собак, куниць, горностаїв, яструбів - важко вижити в такому "хижому" середовищі. Чорний дрізд - чудовий і корисний співочий птах. Подбаймо про його щасливу долю. Бо вони на Прикарпатті - поодинокі пари в гаях та лісопарках. Іван ФІДИК.
