Антиукраїнські "перли" Табачника-міністра висять над ним, мов дамоклів меч
Закінчення. Поч. на 1 стор. Спробуємо абстрагуватися від усіх оцінок Дмитра Табачника, даних йому різними людьми та засобами масової інформації, і самим ознайомитися з деякими "крилатими висловлюваннями" нового міністра освіти, які принесли йому погану славу серед української громадськості. В одній з публікацій доктор історичних наук, професор, академік Академії правових наук України пише, що "галичани практично не мають нічого спільного з народом Великої України ні в ментальному, ні в конфесійному, ні в лінгвістичному, ні в політичному планах. У нас - різні вороги і різні союзники. Більше того, наші союзники і навіть брати - їхні вороги, а їхні "герої" (Бандера, Шухевич) для нас - вбивці, зрадники і пособники гітлерівських катів". Інша його стаття взагалі називає українців неповноцінними: "…комплекс неповноцінності, властивий населенню західних областей України, відчувши себе "національною інтелігенцією", тільки зайнявши будинки і квартири своїх колишніх господарів-поляків, вигнаних чи знищених Гітлером і Сталіним, слід лікувати, а не нав'язувати всій Україні…". Міністр-гуманітарій дозволяє собі стверджувати, що галичани навчилися мити руки та пити каву тільки на початку XX століття, мовляв, росіяни познайомилися з цим напоєм на два століття раніше. Але він, очевидно, чи то забув, чи то не знав, що уродженець Самбірщини Юрій Кульчицький привчив австрійців та українців до цього напою ще в XVII столітті. Думаю, не варто подавати читачам більше цитат одіозного політика, а тепер - вже й міністра освіти. Що корисного може зробити для підвищення освітнього рівня нашої молоді, наукового потенціалу держави людина, яка сама ігнорує історичні достеменні факти та мислить з точку зору російського шовінізму, а не науки? Відповідь на це питання можемо дізнатися зовсім скоро. Але тим часом слід добре проаналізувати, що саме стало поштовхом до такої ситуації, коли ключову посаду в освіті займає людина, яка заперечує українську мову, називаючи її наріччям. Задля справедливості додамо, що Табачника не поважають навіть деякі його партійні соратники. Для прикладу, Борис Колесніков висловився так: "Що він (Д. Табачник) взагалі робити вміє, окрім того, щоб книжки та картини з і так небагатих українських музеїв красти?". Без коментарів. Наразі можемо констатувати, що Дмитро Табачник, як і ще один одіозний діяч Цушко та їм подібні відіграють роль своєрідного тривожного сигналу для українського суспільства, а, можливо, таким чином воно швидше протверезиться. Та не слід забувати, що в деяких областях його як "регіонала" підтримують беззаперечно, тобто міністр лише посилює протиріччя між різними частинами України, які виникли після президентських виборів. Оцінюючи теперішнього головного освітянина країни, не слід розглядати його тільки крізь призму Партії регіонів, під крилом якої він прийшов у Кабмін, бо ж, власне, народ привів цю партію на політичний Олімп. Є в цьому й частина "заслуги" галичан. На теренах Західної України при владі до останнього часу були майже виключно представники партій та блоків, які позиціонують себе як демократичні, але хіба ми можемо сказати, що вони були чесними, порядними? Доречним у цьому контексті є вислів того ж міністра Дмитра Табачника про те, що "бажання дрібно напакостити сусідові, зрадити, прибрати щось, обманувши ближнього, готовність втратити око, аби сусід зовсім осліп, - характерна особливість української нації". Автор не повністю погоджується із цим, безперечно, образливим висловом, та чого гріха таїти - зерно правди в ньому є… Ми тішимо себе тим, що маємо можливість вибирати владу, та переконані, що це і є демократія, проте депутат Європарламенту, відомий італійський журналіст Джульєтто К'єза сказав, що справжнє народовладдя - це не тільки право вибирати владу, але й можливість впливати на прийняття нею важливих рішень. А хіба від нас в цій країні щось залежить після виборів? От і маємо міністра-українофоба. Тож варто довести протилежне. Василь КУХАР.
